На сьогоднішній день точну кількість видів суниці не встановлено, за різними даними їх від 20 до 50 і всі вони об’єднані в рід Fragaria (з лат. духмяна, запашна, пахуча). Основними з них є суниця лісова, мускусна (клубніка), зелена (полуниця), віргінська, чілійська та садова великоплідна.
Дикі форми суниць людям відомі давно. Так при розкопках у Швейцарії знайдено насіння, що відноситься до епохи кам’яного віку. А перші письмові згадки зустрічаються в літописах часів Гіппократа, Катона та Вергілія, тобто близько 400 р. до н. е. В основному її використовували як лікарську рослину. Пізніше (приблизно у XV) столітті монахи почали застосовувати плоди суниці для освітлення полотен манускриптів. Ще й за часів середньовіччя по всій Європі та Середній Азії для споживання збирали дрібні (до 2 см) червоні або білі ягоди лісової суниці (F. vesca L.), що росла на галявинах у невисокому різнотрав’ї та серед чагарників.
Згодом кращі рослини дикої суниці переносили до придворних садів і парків.
Як культурну рослину суницю почали вирощувати у Франції з першої половини XVI ст. У саду короля Карла V росло вже 1200 кущів.
У 1624 р. до Франції, а в 1629 р. – до Англії, з Північної Америки було завезено суницю віргінську (F. virginiana). Плоди її червоні, рівномірно забарвлені, блискучі, більші, ніж у європейської дикорослої суниці, досить раннього строку достигання. М'якоть соковита і ніжна.
Важлива подія в історії поширення і розвитку культури суниці сталася 17 серпня 1714 року, коли А. Ф. Фрезьє привіз до Франції з Чилі п’ять дикорослих рослин, які мали більші плоди, ніж у відомих європейських форм, розмито-рожевого забарвлення з ніжно-білою м’якоттю та приємним слабким ароматом. Пізніше цю суницю назвали чилійською (F. chiloensis).
З Франції 1720 р. чилійська суниця потрапляє до Голландії. І там же у 1765 р. з’явилася гібридна форма від схрещування чилійської та віргінської суниці, сорт якої було названо Ананасна. Відомий систематик Дюшен такі гібридні сорти назвав садовою суницею (F. ananassa Duch). Нині більшість відомих сортів є гібридним потомством дикорослих віргінської та чилійської суниць. У “народі” її часто називають полуницею, що допускається і є синонімом, хоча в ботаніці цей термін вживається переважно для суниці зеленої (F. viridis)
На сьогоднішній день селекціонерами створено безліч сортів садової суниці, яку ми так любимо за крупні, ароматні, яскраві ягоди, неперевершений смак і високу урожайність. Поряд з цим запашні плоди дикорослих форм суниці різної форми, величини, забарвлення та строків достигання природа зберегла для нас переважно в лісах і горах. Ще один відомий європейський вид суниці – суниця мускатна або клубніка (F. moschata Duch.), що в дикому стані зустрічається в лісах, чагарниках майже по всій території Європи до Волги, був одомашнений і тривалий час вирощувався. Плоди клубніки яйцевидні, дрібні. У диких форм забарвлення плодів біле, або однобоко рожеве, а у культурних – темно-бордове або фіолетове. М’якоть рихла з сильним мускусним запахом. Зрештою клубніку перестали вирощувати через низьку продуктивність, адже культура дводомна, тобто є рослини з жіночими і чоловічими квітками. Нині її можна зустріти тільки в приватних колекціях садівників любителів та в селекційних установах.
