Історія археологічних досліджень на території Запорізького краю

Вивчення археологічних старожитностей у Запорізькому краї ведеться з кінця XVIII ст. Перші розкопки у Приазов'ї (1837) зробив німецький колоніст І.Корніс. У цей час відомий дослідник П.Кеппен зробив перший огляд унікальної природно-історичної пам'ятки – Кам'яної Могили в заплаві р. Молочної на північ від Мелітополя.

Кургани (високі земляні насипи) як давні могильники привертали увагу у першу чергу. З середини ХІХ ст. у Подніпров'ї починаються їх розкопки. Знахідки зі скіфського кургану Чортомлик на правому березі Дніпра (нині Дніпропетровська область) стали всесвітньо відомими. Найбільш яскраві знахідки у Запорізькій області були зроблені в скіфських насипах - Чмирьова могила в с. В.Білозерка, Солоха в с. В.Знам'янка. Матеріали з цих розкопок надходили до музеїв Москви, Санкт-Петербурга, Києва, Одеси. У Запоріжжі музей з'явився лише у 1921 р.

У зв'язку з будівництвом Дніпрогесу (1927-1932) у Запорізькому краї діяла археологічна експедиція на чолі з Д.І.Яворницьким. Вивчалися території, що мали затоплюватися. У цей же період починається вивчення Кам'яної Могили (Мелітопольський район) де на стінах печер було знайдено малюнки давнього населення; також ведуться розкопки Кам'янського городища очолювані професором МДУ Б.М.Граковим.

У середині 50-х стали відомими знахідки у Мелітопольському кургані. Він містив поховання знатних скіфів із багатим інвентарем (4 ст. до н.е). В 60-х рр. на території Запоріжжя був розкопаний сарматський курган, його назвали Запорізьким. З початку 60-х рр. у зоні меліоративних робіт на території області археологами було врятовано сотні курганів з похованнями від енеоліту до середньовіччя. Великий інтерес викликали матеріали знайдені у Гаймановій могилі (Василівський район), Чингульському кургані (Токмакський район), Бердянському кургані та ін.

Археологічні дослідження на території краю продовжуються і в наш час. У нашому краї активно розвивається гідроархеологія. Гідроархеологи працюють на дні Дніпра. Зовсім недавно підняті судно створене за проектом козацької чайки, бригантина. Найбільші у Європі могильники скіфських часів (4 ст. до н.е.) й епохи середньовіччя (14 ст.) розкопують біля с. В. Знаменка Кам'янсько-Дніпровського району фахівці з ЗДУ.

Кам'яний вік на території Запорізького краю

Найперші пам'ятки кам'яного віку в Україні датуються добою раннього палеоліту (1,5 млн. -150 тис. років тому). У Запорізькій області стоянок цього часу не знайдено. Є лише окремі знахідки знарядь поблизу с. Федорівка Запорізького району, Кінські роздори Пологівського району і т.д.

Середній палеоліт ( 150 – 40 – 35 тис. років тому). Тогочасне населення краю селилося переважно на берегах Дніпра. Археологи знайшли там стоянки давнього населення. Найвизначніші з них: у с. Федорівка Запорізького району, на західній околиці с. Петро-Свистуново, с. Ясинувате Вільнянського району і т.д.

Пізній палеоліт (40-35 – 12-10 тис. років тому). Стоянки цього часу у нашій області знаходять поблизу річкових долин: біля сіл Федорівка, Петро-Свистуново та інших. У цей час відбувається переселення до степового Подніпров'я людей з північніших районів. На території нашої області знаходиться Кам'яна Могила у гротах якої знайдені єдині на Україні малюнки цього часу (фігурки мамонта, оленя, бика, чаклунів). Поряд з нею знайдені стоянки пізнього палеоліту.

Мезоліт (приблизно 9-6 тис. років тому). У межах області відомі різні групи населення, що умовно відносять до дніпровського, ненаситецького та кримсько-приазовського типів. Пам'ятки епохи мезоліту знайдено на лівому березі Дніпра в с. Василівка, в Надпоріжжі, біля Кам'яної Могили і т. д. Вони датуються 8-7 тис. до н.е. Про осілість населення свідчіть наявність постійних жител, зокрема напівземлянок. На поселенні звичайно жило від 50-60 до 100-150 чоловік. У мезоліті вперше з'являються великі родові могильники. Такі відомі у Надпоріжжі, біля с. Василівка (відповідно 24 і 50 поховань).

Для епохи неоліту в межах України археологи налічують понад 20 різних археологічних культур. У одних переважало землеробство, в інших удосконалювалися полювання та рибальство. До останніх належать і відоме на території області населення сурської і азово-дніпровської культур. Племена сурської культури сформувалися на основі попереднього мезолітичного населення, а населення азовсько-дніпровської культури переселилося з Подоння. Назва першої від відомих знахідок у Надпоріжжі. У цій місцевості (Стрільча Скеля, Собачки), а також у Приазов'ї (поблизу с. Семенівка) відомі місця їх стоянок (уламки посуду з своєрідним орнаментом, крем'яні знаряддя праці). Пам'ятки азовсько-дніпровської культури також зосерджені у Надпоріжжі (о. Вовчок, с. Василівка) і Приазов'ї, на р. Молочній (с. Семенівка, Терпіння). Знайдені фрагменти кераміки, вироби з кременю.

Мідно-кам'яний вік

Першим металом з яким ознайомилась людина була мідь. Це стало початком нової епохи. Період 4-3 тис. до н.е. прийнято називати мідним віком або епохою енеоліту (мідно-кам'яний вік). У нашому краї початок мідно-кам'яного віку пов'язаний з племенами середньостогівської культури (від о. Середній Стіг біля Запоріжжя де було досліджене їх поселення). Жили вони в другій половині 4-го – першій чверті 3-го тисячоліття до н.е. (Середній Стіг, Стрільча Скеля, Хортиця, Дурна Скеля). Про їх життя ми дізнаємося з матеріалів поселень та поховань.

Середньостогівці вели напівосідлий спосіб життя. Основою господарства було скотарство(корови, коні, вівці, кози). Жили у напівземлянках, у селищах загони для худоби, виробничі площадки для ремесла. Вони обробляли кістку, глину, камінь, шкіри, ткали полотно з вовни(ткацтвом займалися жінки), мідь купували. Дерево використовували для будівництва, виготовляли посуд, частини кінської вуздечки. Землю обробляли мотикою з рогу оленя. Вирощували жито, пшеницю, просо, займалися полюванням, рибальством.

Наприкінці 4 тисячоліття до н.е. у нашому краї з'являються нижньомихайлівські племена (від с. Михайлівка Херсонської області). Їх особливістю є поховальний обряд: померлих ховали в курганах – земляних насипах над могилами (біля с. Виноградне Токмакського району; с. Вільногрушівка Вільнянського району). У нас проживали і інші племена, про які відомо значно менше: новоданилівські племена від с. Новоданилівка Оріхівського району (скотарі, розвивалася обробка металу, прикраси з міді, знаряддя з кременю.

Бронзовий вік

Бронза – перший штучний сплав винайдений людиною. Давні майстри довгий час намагалися зробити мідь міцнішою і це їм вдалося коло вони додали до міді олово, так було винайдено бронзу. На зміну енеоліту прийшов бронзовий вік (друга половина 3-2 тис. до н.е.), що поділяється на ранній, середній та пізній. У цей час відбувається перехід від мотичного до орного землеробства, розвиваються нові ремесла (особливо виробництво зброї), у суспільстві виникають стани. Особливістю бронзового віку для степових районів (куди входить і Запорізька область) є поява єдиних, великих племінних союзів.

У другій половині 3 тис. до н. е. на території області з'являються племена ямної культури (друга половина 3 тис. початок 2 тис. до н.е. ). Отримали таку назву тому, що ховали небіжчиків у ямах під курганом. Ямна культура виникла як результат контактів і змішування місцевих племен епохи енеоліту та сусідніх племен басейну річки Дон. Поселення невеликі (Дурна Скеля, Стрільча Скеля, Виноградний), житло напівземлянки. Кургани біля річок(Конка, Вільнянка, Дніпро, Молочна): с. Біленьке, Скельки, Малокатеринівка. Вели напівосілий спосіб життя. Основою господарства було відгінне скотарство. Розвивалися ремесла (знаряддя праці, прикраси, зброя з кістки, каменю, міді, дерева). Виготовляли керамічний посуд, тканини, обробляли шкіру. У них у перших з'явився чотирьохколісний візок. Суспільство, згідно з похованнями, складалося з аристократії (вождів), жерців, майстрів та рядових общинників.

На рубежі 3 – 2 тис. до н. е. у нашому краї з ' являються племена катакомбної культури ( ховали небіжчиків у спеціальних підземних спорудах – катакомбах, їх викопували у землі, а зверху насипали курган). Знайдені поховання біля сіл Заможне, Виноградне, Мамай-Гора у с. В. Знам ' янка. Це був прийшлий народ, що переселився з Кавказу і витіснив ямників . Вели напівосіле життя та займалися відгінним господарством (корови, вівці, коні, кози). Поселення на островах та високих мисах (о. Перун, Таволжаний, Виноградний, Байда і т. д.). Займалися землеробством, ремеслом, полюванням, рибальством. Ткали полотно, обробляли шкіру, виготовляли одяг та взуття. З ' являються бойові колісниці. Суспільство патріархальне, виділяється знать (вожді, жерці, воєначальники) влада якої стає спадковою. Катакомбники були войовничими: виділяються воїни, археологи знаходять багато зброї (списи, луки, стріли, булави, кам'яні та мідні сокири, бойові колісниці). Основну частину населення складали пастухи та хлібороби; нижчий щабель займали збіднілі общинники, полонені.

У XVII ст. до н. е. у краї на зміну катакомбникам приходять племена культури багатопружкової кераміки (посуд був прикрашений пружками). Займалися скотарством, вели напівосілий спосіб життя. Землеробством майже не займалися. Поселення на о. Виноградний, Таволжаний.

У 16 ст. до н. е. у краї з'являються зрубні племена, що займали територію від Волги до Дніпра. У нас проживали у 15-12 ст. до н. е. Селилися біля річок (Дніпро, В. Терса). Вели напівосілий спосіб життя, займалися відгінним скотарством та перелоговим землеробством. Виготовляли тканини з льону, вовни; обробляли шкіру, кістку; посуд з глини, знаряддя з каменю, мідь, бронза, срібло.

На рубежі 15-14 ст. до краю прийшли племена сабатинівської культури (від с. Сабатинівка Кіровоградської області). Жили одночасно з зрубниками до 12 ст. до н. е., контактували між собою. Поселення розташовувалися на невеликих відстанях: житла наземні з кам ' яним фундаментом та глиняними стінами.

У 12 ст. до н. е. з'являються білозерські (від білозерського лиману) племена, що були споріднені з сабатинівцями ( вплив племен карпатсько-дунайського регіону). Скотарство знову посіло головне місце. Розвивалася металообробка.

Кімерійці на території Запорізького краю

Кімерійці проживали у Північному Причорномор'ї в ІХ – на початку VII ст. до н. е. Вони жили від Волги до Дунаю та були нащадками племен зрубної культури і численних груп населення, що переселилися сюди з сходу. Вони перший народ чиє ім'я нам справді відоме. Вони згадуються у “Одіссеї” Гомера, “Історії” Геродота, ассирійських табличках, “Географії” Страбона та Біблії. Вони відомі і за археологічними пам'ятками (поховання, стоянки, скарби, кам'яні статуї). У області відомі їх археологічні пам'ятки біля Василівки, Балок, кургани Висока Могила, Мала Цимбалка, могильник Мамай-Гора.

З приходом кімерійців у нашому краї розпочинається епоха заліза. Вони займалися кочовим скотарством( коні, вівці, велика рогата худоба) і тому не мали постійних населених пунктів. Продукти землеробства та деякі інші речі купували або захоплювали у сусідніх землеробських племен. Кіммерійці були добрими металургами (відомі кілька сортів сталі). Виготовляли добру зброю (далекобійний лук та стріли з бронзовими дволопатевими вістрями; залізні мечі до 1 м., бойові булави) та кінське спорядження. Їх зброю почали використовувати інші народи. Розвинута обробка каменю, кістки, дерева. Прикраси з золота, срібла та бронзи. Посуд з глини, рідше з дерева.

Суспільство кімерійців знаходилося на рівні військової демократії. Існувала майнова нерівність. Виділилася військова аристократія та пастухи-скотарі бідного та середнього достатку.

Основу їх війська складала легкоозброєна кіннота, що не мала важкого захисного спорядження (лише панцири та щити з шкіри). Походи проти сусідів та більш далеких народів Європи та Азії. Зображення цих кіннотників можна зустріти у мистецтві греків, етрусків, ассирійців. Походи на північ проти землеробських племен, які чинили гідний опір та у результаті створили міцний союз, побудували систему городищ, розвинули військове мистецтво та відбили напади кімерійців. У походах в Європу кіммерійці доходили до Греції ( поховання вождів знайдені у Болгарії). До Передньої Азії у VIII ст. до н. е., та на початку VII ст. до н. е. Тоді кіммерійці, витіснені з П. Причорномор'я скіфами, змушені були покинути свої землі. Під їх ударами загинули або ослабли Лідія, Фрігія, Урарту.

Скіфський період історії Запорізького краю

Найяскравіша сторінка історії давніх народів у нашому краї пов'язана з скіфами. Описові їх життя присвятив одну з книг “Історії” Геродот, значними є археологічні знахідки. Історія скіфів датується VII ст. до н. е. – першою половиною ІІІ ст. до н. е. У ній можна виділити такі етапи:

На кінець VI ст. до н. е. скіфи остаточно розселилися в степах Причорномор'я від Дону до Дунаю, від лісостепу до Чорного моря. У 512 р. до н. е. на скіфів напав цар Персії Дарій І, що проголошував бажання відплатити за руйнування у П. Азії (насправді хотів прибрати перед походом на Грецію небезпечного сусіда). Скіфи об'єдналися та покликали на допомогу сусідів. Очолювали їх верховний цар Іданфріс, співправителі Таксакіс, Скопасіс. Скіфи використовуючи тактику партизанської війна заманювали персів у свої пустельні степи. Вони дійшли до Азовського моря. Перси були знесилені та, так і не дочекавшись битви ганебно відступили покинувши поранених. Після закінчення війни скіфи активізувалися та почали підкоряти сусідні народи.

Наприкінці VI – V ст. до н. е. Відбуваються численні військові походи скіфів:

Скіфи залишили велику кількість пам'яток. Виділяються поховання. Над поховальною ямою насипали курган (висота до 20 м.): зміцнювали його камінням, оточували ровом. Спочатку існували одиночні кургани; потім з'явилися родоплемінні (до кількох сотень поховань в кожному кургані), наприклад у кургані біля с. В. Знам'янка не менш 300 поховань. Поховання царів відзначаються багатством та розмірами. У них знаходять парадний посуд, прикраси, ювелірні вироби, коштовну зброю і т.д.

Основу господарства скіфів на ранньому етапі історії складало кочове скотарство. У V – IV ст. до н. е. населення починає займатися землеробством і переходить до осілого життя. Перші постійні поселення і городища скіфів виникають на берегу Дніпра. Під кінець відбувається остаточний перехід до землеробства, скотарство стає допоміжною галуззю. Займалися також полюванням, рибальством, збирали мед диких бджіл. Розвивалися ремесла: металургія (вироби з бронзи, заліза – зброя, прикраси, знаряддя праці), ткацтво, прядіння, обробка шкіри та кістки, виготовлення посуду.

Населення Скіфії було неоднорідним за майновим і соціальним становищем: вільні рядові скотарі та хлібороби, дружинники, аристократія, царська знать, раби з військовополонених. Скіфське суспільство пройшло шлях від військової демократії до примітивної держави. Зіткнувшись з персами розрізнені скіфи об'єдналися у військово-політичний союз на чолі з верховним царем Іданфрісом і його співправителями Скопасісом і Таксакісом. У ході успішної війни вони утворили державу, влада передавалася від батька до сина. Вона поділялася на округи (номи) на чолі з номархами. Велике значення у житті скіфів мала війна: як далекі походи так і походи проти ближніх племен з метою захоплення худоби, багатства, пасовиськ. Основа війська легкоозброєна кіннота та піхота (лук, меч, спис), ударна сила важко озброєна кіннота.

Найбільший розквіт Скіфії відбувся у IV ст. до н. е., під час царювання Атея. Однак він загинув у битві проти Філіпа ІІ Македонського. Поступово під тиском сарматів та внаслідок внутрішніх негараздів Скіфія занепала. В окремих районах (Крим, Нижнє Подніпров ь я, пониззя Дунаю) скіфи жили ще довго, змішуючись з місцевим населенням., але вони втратили своє пануюче становище. Починається сарматський період в історії нашого краю.

Вірування скіфів були віруваннями кочовиків-скотарів. Переважав образ бога-воїтеля, його символом був меч. Важливе місце займали жіночі божества, розвинуті культи предків, родючості, героїв і вождів, поховальний культ; були свої священні міста (Геррос у районі Великого Лугу, Гілея у пониззі Дніпра).

На схід від скіфів, за Доном, жили сармати. У V-IV ст. сусідство було мирним, але після смерті у 339 р. Атея сармати з'являються на землях скіфів. Скіфи, чисельно зменшившись, відступили до Криму де і утворили Пізньоскіфську державу зі столицею у Неаполі (біля теперішнього Сімферополя).

Сарматський період у історії Запорізького краю

Сарматський період у історії нашого краю – ІІІ ст. до н. е. – IV ст. н. е. Розселившись у наших степах сармати починають нападати на праслов'янські племена (зарубинецькі племена на правому березі середнього Дніпра, від села Зарубинці на Київщині), Пізньоскіфську державу, Римську імперію. На І ст. н. е. сармати перейшли Дніпро та дійшли до кордонів Римської імперії (до того Дніпро був західною границею сарматів). У ІІ ст. у нас з'являються інші сарматські племена. З ними пов'язана загибель скіфських городищ у Нижньому Подніпров'ї. Наприкінці ІІ на початку ІІІ ст. до Сарматії з півночі вторгаються германські племена готів. Кінець історії сарматів у цьому районі пов'язаний з вторгнення гунів у 375 році. Залишки сарматів увійшли до інших племен.

Коли сармати з'явилися у нашому краї вони були на рівні військової демократії. Письмові джерела згадують вождів, царів та дружинників. Сармати так і не встигли перейти до державності. Головним їх заняттям було кочове скотарство. Частина населення почала переходити до землеробства. Займалися полюванням, розвивалися ремесла і домашні промисли (гончарна та ковальська справа, обробка шкіри, дерева, повсті, ткацтво та плетиво). Вели торгівлю, у тому числі з грецькими містами (продавали худобу, рабів, шкіру).

Сармати не були єдиним народом, а поділялися на кілька племінних союзів. Першими відомі роксолани та язиги, пізніше аорси, алани. Культура сарматів була кочовою. Велике місце займала війни. Воювали за здобич, пасовиська. Військо складалося з піхоти і кінноти. У важкої сарматської кінноти навіть коні були захищені захисним обладунком. Катафрактарії (важкоозброєнні кіннотники) складали головну ударну силу сарматського війська.

информация с сайта : https://meria.zp.ua/test/index.php?id=5